Розрахункова робота Джерела української етнопедагогіки: дитячий фольклор  В українській системі виховання споконвіку використовувалися фольклорні тексти, які є справжнім джерелом людської мудрості, виразником народного світогляду, скарбницею національної духовності. Значну їх частину становить дитячий фольклор. Поняття «дитячий фольклор» увійшло до науки порівняно недавно. Проте новизна терміну не пов'язана з пізнім походженням цього виду фольклору. Відповідним фольклорним текстам притаманна глибока старовина. Дитячий фольклор — це сукупність зразків усної народної творчості, яка складається із класичних та сучасних фольклорних форм і функціонує у дитячому середовищі або виконується спеціально для дітей. Отже, дитячий фольклор, це, передусім, зразки усної народної словесності призначені для дітей. Створені старшими поколіннями для молодших, такі тексти є складовою дитячого фольклору (наприклад, колисанки). Інша частина — це твори, які функціонують у дитячому середовищі, але водночас побутують і як зразки певного фольклорного жанру (наприклад, загадки). Дитячий фольклор — також і власне усна творчість дітей, яка виникає, наприклад, у процесі гри та комунікації. Зразки цієї творчості живуть лише в дитячому середовищі. Класифікація дитячого фольклору така: •     зразки усної народної словесності, виконувані дорослими для дітей; •     різножанрові фольклорні твори, які побутують у дитячому середовищі; •     зразки усної творчості, які виникають і функціонують внаслідок комунікативної специфіки дитячого віку. Такої класифікації дотримувалися В. П. Ані-кін, Е. В. Померанцева, В. А. Василенко та ін. Частина ж дослідників до дитячого фольклору зараховують сюди лише ті твори, які виконують самі діти (Г. С. Виноградов, Н. П. Анд-рєєв, В. І. Чічеров). Щодо жанрової специфіки, то частина текстів дитячого фольклору створюється на ґрунті «дорослого» фольклору (примовки, жарти тощо), а частина — на ґрунті власне дитячих жанрів (лічилки, дражнили тощо). До середини ХІХ ст. дитячий фольклор не виділявся в окрему групу усної народної творчості та спеціально не записувався. Тільки від другої половини ХІХ ст. і у ХХ ст., відколи зростає зацікавленість суспільства народним життям, починається збирання та з'являються публікації зразків усної дитячої словесності В. Даля, П. Шейна, О. Афанасьє-ва, П. Іванова, С. Ісаєвича, Г. Виноградова, 0.   Капіци, М. Мєльнікова, П. Чубинського, 1.  Манжури, М. Вовчка, М. Лисенка, В. Василенка, В. Анікіна, Д. Яворницького, В. Верховинця та ін. Наукова зацікавленість проблематикою дитячого фольклору також починається у середині ХІХ ст. й розвивається спершу на тлі таких відомих у фольклористиці напрямів як міфологічного (В. Попов) та культурно-історичного (М. Костомаров), а П. Шейн уперше створює детальну класифікацію дитячого пісенного фольклору та виділяє в ньому деякі жанри (колисанки, примовки тощо). У ХХ ст. пошукову роботу одним із перших продовжив Г. Виноградов, який досить точно дав визначення дитячого фольклору та детально проаналізував його жанри (зокрема лічилки), простежив зв'язки дитячого фольклору із народним побутом. Досліджували дитячий фольклор О. І. Дей, Г. В. Довженок, О. А. Правдюк, Г. А. Барташе-вич, Л. Б. Стрюк, Ф. З. Яловий, П. Г. Черем-ський, В. Г. Бойко, О. М. Таланчук, Л. Ф. Ду-наєвська та ін. Залежно від умов функціонування, дитячий фольклор поділяється на ігровий та неігровий. Внаслідок вікової специфіки та характеру дозвілля найбільше в традиції усної дитячої творчості зразків ігрового фольклору. Вони є цілком досконалими і функціональними, адже виражають душевний стан дитини у процесі гри. Добре відомі лічилки, ігрові пісеньки та інший віршований «галас», який у житті й побуті часом вважається порожньою забавою. Насправді без цих веселих і смішних віршів, без словесної гри, яка в них міститься, дитина ніколи не оволодіє своєю рідною мовою досконало, ніколи не стане її гідним володарем, здатним виразити будь-які думки, відчуття, переживання тощо. Нині серед дітей у більшій шані, ніж ...